Український Католицький Університет як цінність

Несанкціонована публікація листа Мирослава Мариновича про спроби рейдерського захоплення УКУ не може залишати байдужим. З першого погляду може здатися, що мова йде про з’ясування якихось специфічних питань в середині інтелектуального і церковного греко-католицького середовища, до якого має відношення і сам Український Католицький Університет. Однак його вага на освітянській мапі України змушує висловитися насамперед з приводу того, що саме він собою являє.

Корупція, толерування плагіату, нехтування глобальним контекстом, імітація наукових досліджень, нікому нецікаві й неважливі навчальні програми – ці поширені хиби стосуються переважної більшості з тисячі українських університетів та відокремлених підрозділів різних ВНЗ, що в наших теперішніх умовах також є окремими закладами вищої освіти. За таких обставин спроба поставити під сумнів доцільність УКУ щонайменше викликає подив. Адже цей університет культивує зовсім інакші цінності, прищеплюючи принципи академічної чесності, схильність до наукових досліджень, зануреність у міжнародну співпрацю, незалежне мислення, невпинне відкриття інноваційних навчальних програм тощо. Тож постає закономірне питання: де справедливе обурення проти численних прикладів вітчизняної академічної аморальності, до яких власне не має відношення УКУ, подаючи протилежні, позитивні, гідні наслідування зразки?

Звичайно, специфіка УКУ, як католицького університету, висуває до нього певні гуманітарні вимоги, що можуть і повинні дискутуватися, у т.ч. публічно.  Однак будь-який університет занурюється у наукову царину. Тому на його трибуні обговорюються всі питання, дотичні до наукового пошуку: як ті, що мають відшення до реального життя, так і цілком абстрактні. Якщо хтось незгодний з такою тезою, перед тим, як наважитися заперечити доцільність УКУ, буде чесним відразу назвати ті науки, які можуть бути оголошені сатанинськими. Наприклад, інформаційні технології (колись більш поширеною була назва “кібернетика”), чи соціологія. Якщо ж ці міркування видаються очевидно абсурдними, слід зрозуміти найбільшу небезпеку такого роду дискусій – їхній вульгарний характер.

Повертаючись до питання важливості інтелектуальних дискусій, відзначимо, що на них і зростає будь-який університет. Висловлюючи власну думку, ми дослухаємося до того, що каже наш опонент, також поважаючи його точку зору. Тоді, мислячи критично, в самому університеті ми ходимо між істинами, які ми створили, а вони, цілком по-платонівськи, снують довкола нас у повітрі. Так виникає специфічний і, якщо хочете, містичний дух університету. Про це варто пам’ятати не лише зовнішнім нападникам, але і представникам самого академічного середовища, в яких виникає спокуса вульгарності та зріє претензія на єдиноправильність.

Ігнатій Лойола підкреслював важливість збереження власної гідності в час іспиту сумління. Саме так себе поводили студенти і викладачі УКУ під час Революції Гідності. Все інше давайте віднесемо до піднесеного, суперечливого, захоплюючого і навіть абсурдного академічного життя.

http://zaxid.net/news/showNews.do?yde_brudna_y_tsinichna_kampaniya_z_reyderskogo_zahoplennya_uku&objectId=1400184

Опубліковано у Університет. Додати до закладок постійне посилання.

Коментарі не дозволені.