ВІДКРИТТЯ КОНФЕРЕНЦІЇ
В’ячеслав Брюховецький, почесний президент НаУКМА:
Глобалізація, з одного боку, дозволяє українським студентам слухати лекції провідних західних інтелектуалів через електронні мережі, але, з іншого боку – на другий, а то і третій план відсуває питання національної історії та культури, проблему формування національної ідентичності особи.
Освіта – це також запобіжний засіб проти конфліктів; освічена людина менше бряжчить зброєю.
Протягом 20 років Могилянка дуже часто була в опозиції до влади. Проте, освіта не повинна бути в опозиції, освіта має працювати разом із владою, щоб ефективно виконувати свою функцію. Необхіден діалог із владою, хоча це виглядає проблематично.
Надзвичайний та Повноважний Посол США в Україні Джон Теффт:
Доля України та доля її університетів переплітаються. Не можна ставити барикади навколо університетів, вони є невід’ємною частиною суспільства і мають грати роль лідерів. За Томасом Джефферсоном, університет повинен мати необмежену свободу. Києво-Моиггилянська академія – найбільш вільний і незалежний ВНЗ в Україні, проте, всі ми відчуваємо певний тиск.»
Станіслав Ніколаєнко, міністр освіти України (2005-2007 р.р.):
Без свободи та демократії в університетах не буде України. Цитуючи давньогрецького філософа: країна, де немає гарної освіти, стає рабом своїх сусідів.
Проте, освіченість – це не завжди вихованість і моральність (обидві світові війни вели освічені країни). Тому Україна не стане успішною, процвітаючою державою, доки не проведе комплексні реформи в освітній сфері. Їх головне завдання я б сформулював так: досягнення високої якості та доступності освіти, інноваційність, демократія у освітньому середовищі, яку я розумію передовсім як моральність і духовність, нове покоління вчителів/викладачів – сучасних, сильних, шиирокоосвічених, створення гідної матеріально-технічної бази (для останнього необхідно змінити ставлення бізнесу до освіти».
Вільям Грін Міллер, Посол США в Україні (1993-1998 р.р.), співголова ради директорів Києво-Могилянської Фундації Америки:
Україна не лише географічно належить до Європи; вона є в серцевині європейської історії та європейської культурної традиції. Мир і безпека в Європі є принципово важливими для США. Тому для нас принципово важливою є Україна. Ваша держава має належати до ЄС, і всі присутні на цій конференції докладають зусиль задля цієї мети. Верховенство закону є головною засадою демократії. Зловживання законом негідне великої нації. Потрібна мужність, щоб вживати заходів задля захисту демократії. Інтелектуальна свобода та автономія університетів є абсолютно необхідною умовою для збереження свободи у суспільстві. У вас є можливість і здатність відстояти свою позицію. Ви знаєте, що робити. Тож робіть це!
Гігі Тевзадзе, ректор Університету ім. Іллі Чавчавадзе, Тбілісі, Грузія:
Університети зараз є продуктом глобалізації. Сучасна освіта – це передовсім електронна освіта, вона не існує без префіксу Е-. Інноваційність та високиа якість освіти буде розвиватися через міждисциплінарну співпрацю науковців на глобальному рівні. В сучасному академічному світі саме комунікація є визначальною.
Існує суттєва відмінність між змістом, який вкладають у поняття «університетська автономія» у пост-радянських країнах та решті світу. В усьому світі автономія означає автономію від держави, неможливість бюрократії втручатися у суть освітнього процесу. Це певні регуляторні норми, які встановлює держава з огляду на потреби суспільства, і, дотримуючись яких, університет отримує інституційну свободу. Ця свобода дуже тісно пов’язана з відповідальністю, готовністю університетів бути прозорими у своїй діяльності. У пост-радянських країнах автономія – це дещо інший контекст, який уможливлює втручання держави. Тому наше головне завдання – відійти від розмитого, пост-радянського розуміння автономії.
Михайло Згуровський, ректор НУ «КПІ», міністр освіти України у 2007 р.р.:
Перш за все, ми маємо вирішити, яку модель суспільства будуємо, якою є наша мета, і у відповідності до цієї мети готувати людський, інтелектуальний капітал. І головне завдання освіти – підготувати його, виховати у ціннісному та навчити у професійному сенсі. Виконаємо ми це завдання лише тоді, коли зможемо відстояти цінності свободи і демократії у суспільстві і освіті як його передовій ланці.
Якість освіти, рівень знань, загальний культурний рівень особи, суспільства і політикуму – це двигун або гальмо у розвитку держави.
КРУГЛИЙ СТІЛ “ГОЛОВНІ ДОСЯГНЕННЯ ТА ВИКЛИКИ ДЛЯ ЗАКОРДОННОЇ ПОЛІТИКИ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ ТА УКРАЇНИ У 2010-2012 Р.Р.»
Марек Сівець, Віце-президент Європарламенту, Голова делегації Європарламенту зі співробітництва з Україною:
Я маю за честь бути причетним до формування політики добросусідства між Україною та ЄС. Чи хочу я бачити Україну членом ЄС? Моя відповідь – так. На мій погляд, треба змінити бачення перспективи відносин ЄС та України. Свого часу Польща запропонувала ЄС, що вона представляє пропозиції, а не навпаки. Те ж саме має зробити Україна, і її кроки в цьому напрямку мають бути конкретними. Ми не знаємо, якою буде геополітична архітектура у майбутньому. Тому ми звертаємося за допомогою до університетів, які можуть допомогти поставити, сформулювати проблему та знайти способи її рішення. Нині, коли Євросоюз внаслідок соціально-економічної кризи переживає кризу психологічну, розраховувати на належне місце у спільноті європейських народів може лише освічена держава. Україна, розпочавши свій шлях свободи, знехтувала досвідом Польщі та інших держав “соціалістичного табору”, які освітні та економічні реформи розпочинали відразу, як тільки відмовились від соціалістичного способу життя. Ті реформи, які впроваджує нині українська влада, були потрібні значно раніше, зараз це виглядає як намагання швидко і відразу досягти успіху, а такого не буває, і суспільство це розуміє.
Раїса Богатирьова, секретар Ради національної безпеки та оборони:
Уряд усвідомлює, яку роботу необхідно провести в країні, щоб наблизитися до членства в ЄС. Це може стати нашою об’єднавчою ідеєю. За багатьма показниками Україна вже зараз не поступається тим країнам, які стали членами ЄС. Ми розуміємо, що на перешкоді нашого членства в ЄС стоять як внутрішні виклики в ЄС, так і внутрішні чинники у самій Україні; скажімо, економічно та ментально Україні необхідно адаптуватися до вимог «старих членів» Євросоюзу. Уряд намагається мінімізувати ті ризики, які стоять на перешкоді європерспективи для України. Не все залежить від України, але багато залежить від України.
Борис Тарасюк, міністр закордонних справ України(1998-2000р.р., 2005-2007 р.р.), Голова комітету ВРУ з питань євроінтеґрації:
Назва конференції є дуже влучною. Один із шляхів свободи для України проходить через Києво-Могилянську академію. Відродження незалежності України промовисто співпало з відродженням Могилянки. Протягом останніх 20-ти років багато подій, визначальних для України, відбувалися в цих стінах.
Один з найбільших успіхів ЄС – це концепція Східного Партнерства. ЄС вже довів свою успішність: ця спільнота здатна забезпечити економічну стабільність, захист і демократичні стандарти для своїх громадян.
Перед ЄС стоять серйозні виклики: відсутність спільної політики безпеки, відсутність концептуально спільних підходів до забезпечення енергетичної безпеки та відсутність спільної реакції на світові фінансові кризи. Існують і виклики для України: через незбалансовану внутрішню політику Україна знаходиться перед загрозою міжнародної ізоляції. Проте, я залишаюся євро-оптимістом.
Володимир Огризко, міністр закордонних справ України (2007-2009 р.р.), Надзвичайний і Повноважний Посол:
Хочу подякувати Києво-Могилянській академії за блискучу ідею – проведення конференції «Шляхи свободи». Знаково, що вона починається міжнародним виміром, це принциповий меседж. Шлях до свободи для України – це шлях до Європи. А для Європи шлях до України – це шлях збереження свободи. Ця синергія – творення європейської спільноти у всій її повноті.
Україна сама для себе створила кілька викликів: ми непослідовні у своїй зовнішній політиці (ми сказали «так» ЄС, але «ні» – НАТО). Ми зробили безпідставні поступки Російській Федерації і цим послабили наш імідж у світі. На жаль, зараз в Україні призупиняються демократичні реформи, деякі події, які відбуваються, нагадують радянську традицію. Сьогодні ми переживаємо вирішальний етап. Рішення приєднатися до Євросоюзу є Рубіконом для України: перейшовши його, ми вже будемо не євроазійською, а європейською державою. І ви, молоді могилянці, будете представляти Україну в Євросоюзі.
КРУГЛИЙ СТІЛ «УНІВЕРСИТЕТ ЯК ПРОСТІР АВТОНОМІЇ ТА ФАКТОР РОЗВИТКУ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА: РЕАЛІЇ СЬОГОДЕННЯ ТА ОСНОВНІ ВИКЛИКИ»
Отець Борис Ґудзяк, ректор Українського католицького університету, Львів:
Для автономії університетів потрібні не лише відповідні закони; сама людина має почуватися вільною, мати певну «автономію у собі». Це відповідальність, і вона творить почуття гідності.
Болісно дивитися на ландшафт української освіти: у Львові, до прикладу, маємо 22 ВНЗ, 150 тис. студентів плюс ще 50 тис. людей, задіяних у освітньому секторі. Але це середовище не промовляє, воно безголосе і глибоко застрашене. Це є фундаментальною проблемою не лише освіти, але й суспільства в цілому.
У вищій освіті бракує людей, які мають внутрішню свободу. Ми не можемо обходити фактор мовчання інтелігенції, структурну пасивність системи вищої освіти. Якщо ми будемо з цим миритися, ми заженемо себе у глухий кут.
Девід Бішоп, Почесний бібліотекар Університету, Norhtwestern University Library, США, член виконавчої ради проекту ElibUkr (Електронна бібліотека України):
У сучасносу глобальному світі величезну роль відіграють електронні засоби комунікації, у т.ч. наукової. У співпраці ми здійснюємо проект «Електронні бібліотека України», який дає можливість українським університетам долучатися до світової мережі академічної та наукової інформації, ділитися власним науковим доробком зі світовою академічною спільнотою. На чолі цього проекту в Україні не випадково стала Києво-Могилянська бібліотека.
Вільям Глісон, Інститут закордонної служби Держдепартаменту США:
НаУКМА ще на початку 1990-х років створила певну модель для творення і розвитку громадянського суспільства. Сам університет, власне, був створений з ініціативи громадян, а не з ініціативи влади. Я впевнений, що НаУКМА дала могутній поштовх розвитку громадянського суспільства в Україні.
Ян Маліцкі, директор Центру східно-європейських стулій, віце-ректор Варшавського університету:
Сподівання, що міністерство буде робити поступки університетам – це ілюзія. Тільки вчені та самі університети можуть вибороти собі автономію. Треба усвідомлювати свою мету, щоб послідовно відстоювати свою позицію.
Юрій Мірошниченко, народний депутат України, представник президента у ВР:
Для нас принципово важливим є підтримати КМА у її намаганні реформувати систему вищої освіти. Ми, як політики, маємо створювати всі умови, щоб досвід Могилянки (як багатосотлітній, укорінений в історію давньої Академії, так і сучасний) підтримувати та розповсюджувати.
Головним ресурсом держави є висококваліфіковані кадри. І головним у системі їх підготовки є університети. Університети мають бути випереджально зорієнтовані на інновації, на потреби ринку праці. Функція держави – не адміністрування, а створення певного освітнього стандарту і контроль за його дотриманням.
Леся Оробець, народний депутат України, голова підкомітету з питань базової освіти Комітету ВР з питань науки та освіти:
Завдання реформи вищої освіти – щоб найкращі студенти вступили до найкращих університетів і зустрілися з найкращими викладачами. Над завдання – щоб якомога вищий відсоток талановитих дітей вступав до «свого» університету, на «свою» спеціальність.
Арно Ренуар, віце-президент з міжнародної діяльності Університету Paris-Dauphine, Франція:
У Франції академічна свобода з часів середньовічч, мала державну підтримку і є законодавчо врегульованою держава є головним фінансистом університетів, проте, скажімо, управляння людськими академічними ресурсами – це прерогатива виключно університетів, а не держави. Університети конкурують за державне фінансування, і цей процес прозорий, відкритий, до нього залучені всі. Зрозуміло, академічна свобода не є абсолютною – існують вимоги суспільства, бізнес-середовища. Ми намагаємося творити діалог, зберігаючи автономію як засаду існування університетів.
Університетами була запропонована така модель: університети провадять наукові дослідження, яких потребує суспільство, а результати цих досліджень використовуються приватним сектором, органами управління, тощо. Україні конче потрібно долучити до внутрішніх реформ своїх інтелектуалів, щоб отримати нормальну стартову позицію для інтеграції з ЄС після підписання відповідної угоди.
Робін Фаркухар, почесний професор та колишній президент, University Carleton, Канада:
Порівняно з Європою ми маємо більший ступінь університетської автономії, зокрема у питаннях управління ресурсами. Канадійські університети є «совістю суспільства», конструктивним критиком суспільства, поборником правди. Якби ми не мали університетської автономії, свободи дій у використанні ресурсів, ми б не могли виконувати цю роль.
Проте, університетська автономія не має бути безумовною. Уряд, який забезпечує фінансування, має право очікувати, що університет буде діяти відповідально, в інтересах держави, виправдає «мандат довіри». В обмін на автономію університет повинен погодитися з прозорою звітністю, контролем суспільства за його діяльністю, відповідати міжнародним стандартам.
Університети є надзвичайно цінними для суспільства, і суспільство це повною мірою усвідомлює.
Найважливіший фактор автономії – свобода в адмініструванні людських ресурсів. Організація, успішність якої залежить від внеску адміністративних та наукових працівників, мусить мати можливість на них впливати, мати у своєму арсеналі інструменти заохочення та покарання.
Брайан Тімні, декан факультету соціальних наук, University of Western Ontario, Канада:
У Канаді всі університети є державними, відповідно, фінансування з боку держави складає до 50% бюджету. Ми дійсно користуємося високим ступенем академічної свободи. Але дуже високим є також ступінь відповідальності університетів перед державою та суспільством.
Андреас Умланд, асоційований професор німецьких та європейських студій, Німецька служба академічних обмінів:
Український уряд застосовує щодо університетів політичні технології. Університети не мають конкурувати з владою чи урядом, вони мають конкурувати між собою для підвищення своєї якості та конкурентоспроможністі.
ПАНЕЛЬ «СВОБОДА ДОСЛІДЖЕНЬ. ВІД ІНАКОДУМЦІВ ДО ПУБЛІЧНИХ ІНТЕЛЕКТУАЛІВ»
Богдан Футей, суддя Суду федеральних позовів США:
Навіть там, де освітня система є гомогенною, інша (відмінна від офіційної) думка все одно потрібна, тому що вона сприяє розвивати суспільства, науки і взаємопорозумінню між людьми. Суспільство виграє тоді, коли в ньому циркулюють різні думки. Висловлюючи та відстоюючи свою позицію, університети, такі як НаУКМА, можуть відігравати вирішальну роль. Українським університетам необхідно відповідати міжнародним стандартам та бути вільними від впливу уряду для того, щоб вчені могли діяти згідно принципів свободи слова.
Про конференцію: