Саме так називається лист МОН № 1/9-239 від 03.04.2013 р., виконання якого планувалося обговорити на засіданні Ради ректорів Київського вузівського центру 10 квітня. Проте, по-перше, поки що не вдалося достеменно з’ясувати, хто саме поза Міністерством освіти і науки цього листа бачив. Адже він навіть не розміщений на сайті МОН. По-друге, виконання цього документу так і не було обговорене. Присутній на засіданні Дмитро Табачник обмежився фразою про те, що Комітет Верховної Ради України з питань науки та освіти вводить в оману громадськість, стверджуючи, що у країнах ЄС співвідношення кількості студентів до одного викладача менше, ніж 10. Насправді в Україні воно ніби менше, ніж у Західній Європі (міністр має статистику ЮНЕСКО), тому його конче треба збільшити.
Хотів би відзначити, що на Заході взагалі не існує норми по співвідношенню кількості студентів на одного викладача. Проте при бажанні можна вивести відповідний статистичний показник по певній країні чи якомусь конкретному університету. Чим університет більше за розмірами, тим більшим буде цей показник. Головне, що він ніяк не впливає на контракт самого викладача, на його заробітну платню, не ставить під загрозу його університетську кар’єру.
Західні викладачі не перевантажені навчальною роботою. Навпаки, там практикується індивідуальна робота із студентами. Система фінансування західних університетів є не просто інакшою, вона дуже різна, залежно від державної системи, інтегрованість у життя місцевих громад, місії та структури ВНЗ. В університетських бюджетах присутні державні та приватні кошти, надходить фінансування від локальних громад, національних і міжнародних дослідницьких фундацій, вони можуть більшою чи меншою мірою спиратися на власний ендавмент. Діяльність викладачів і особливо провідних професорів обслуговується належною кількістю допоміжного персоналу – і т.і.
Щойно з кількамісячного відрядження до університету Ґлазґо (University of Glasgow) повернувся директор Докторської школи Києво-Могилянської Академії Михайло Винницький. Він спеціально поцікавився умовами контракту викладачів, які відповідають нашій позиції доцента. Отже, шотландський викладач зобов’язується присвятити 40 % часу навчальному навантаженню, 40 % часу – науковим дослідженням і 20 % – адміністративним обов’язками. Аудиторне навантаження у такому випадку складає біля 4 годин на тиждень. Це співвідношення може змінюватися в той чи той бік, якщо викладач більше схильний до наукової роботи чи, відповідно, до викладацької. Професор там не має меншого навчального навантаження, ніж доцент, але він повинен більше викладати не на бакалаврських, а на магістерських чи докторських програмах.
Університет Ґлазґо – не найкращий, проте хороший Британський університет. Головне для нас – це побачити приблизний порядок цифр. Тоді як в Україні тижневе аудиторне навантаження викладача може сягати 22 годин на тиждень. Фінансування українських університетів залежить в першу від кількості студентів, на підставі якого ВНЗ доводиться певна кількість ставок. Основу навчального навантаження викладачів складає саме аудиторне (горлове) навантаження. Збільшення показника кількості студентів до 18 означатиме, що ті самі обсяги роботи буде виконувати вже менша кількість й без того перевантажених викладачів.
Можна передбачити три найбільш негативні наслідки такого кроку. Перше – це масові звільнення викладачів по всій країні та драматичне збільшення соціальної напруги. Друге – значна кількість хороших викладачів взагалі перестане розглядати університети як місце свого професійного застосування. Третє – обвальне падіння якості вищої освіти.
До речі, Київська міська організація працівників освіти і науки України вже відреагувала на цю надважливу загрозу національній науці та вищій освіті: http://profspilka.kiev.ua/publikacii/novyny/2820-zvernt-uvagu.html
У Національному університеті “Києво-Могилянська академія” 15 травня відбудеться Академічна Конференція (Загальні збори трудового колективу), де питання збільшення співвідношення показника кількості студентів до одного викладача до 18 буде обговорено як одне з головних.