На мій погляд, обговорення посту Михайла Винницького “Тижневик керівника секретаріату НАЗЯВО” від 24 липня і похідні публікації на Facebook не відбивають дійсного стану справ. Особливо прикро, коли люди, які дбають про академічну доброчесність, ображають один одного, відштовхуючись від хибних передумов. На жаль, деякі представники експертного середовища не розуміють, що насправді відбувається. Натомість будь-яка співпраця можлива лише на підставі взаємної поваги і довіри.
З одного боку, Національне агентство має плідну співпрацю з експертами і активістами, зокрема реалізовану під час підготовці проекту “Порядку скасування рішення спеціалізованої вченої ради про присудження наукового ступеня”, уже переданого на погодження в органи виконавчої влади. Це головний документ, що стосується правового забезпечення боротьби з плагіатом та іншими видами академічної недоброчесності. У деяких важливих положеннях він навіть радикальніший від пропозицій наших зарубіжних колег. Ми дуже сподіваємося на допомогу фахової громадськості у його просуванні.
З іншого боку, Національне агентство змушене терпіти глум і ґвалт, що вчиняються з боку ряду своїх же співробітників секретаріату, які дісталися нам “у спадок” з 2016 р. Серед них варто згадати двох.
Перший – Сергій Бондарчук, який був змушений покинути роботу в МОН під час моєї каденції на посаді міністра з причин, що потребують окремої публікації. Він знайшов собі нове робоче місце спочатку у Комітеті з питань науки та освіти Верховної ради України, а потім був “делегований” деякими політиками до Національного агентства. Ще у 2016 р. він багаторазово звинувачувався у плагіюванні до 80 % тексту дисертації. Станом на кінець лютого ц.р. коли до НАЗЯВО прийшла нова команда, він одночасно обіймав посади виконувача обов’язки голови і керівника секретаріату Національного агентства, а також працював за сумісництвом у 2017-2018 рр. у 8 закладах вищої освіти.
Друга співробітниця секретаріату – Тетяна Пархоменко. Я двічі безуспішно намагався знайти з нею спільну мову. На жаль, вона у своїх діях виходить з принципу презумпції винуватості Національного агентства та його членів, намагається оспорити законність створення НАЗЯВО через суд (паралельно із Сергієм Бондарчуком) та вдається до інших дій, спрямованих не лише на дискредитацію, але також на ліквідацію Національного агентства. Ніяка співпраця за таких умов неможлива. Це треба розуміти просто як факт. З Тетяною Пархоменко немає ніякої нормальної комунікації. Після кількох випадків маніпуляцій та обману з її боку, співробітникам секретаріату було рекомендовано спілкуватися з нею лише при свідках.
Повертаючись до змісту обговорення посту Михайла Винницького на Facebook, слід звернути увагу на те, що теза Тетяни Пархоменко про нібито створення разом з Аллою Сингаївською якогось спільного документу, на який вони окремо одна від одної посилаються, не відповідає дійсності. Зі свого боку, п. Сингаївська намагається виправдати текстові збіги без посилань у статті п. Пархоменко тим, що вони колись разом працювали над спільними темами, напрацьовували матеріали, користувалися спільними джерелами та випадковим збігом обставин. Тобто ніякого окремого спільного документу, оприлюдненого без узгодження сторін, не існує. Інакше його можна було просто дістати і представити.
Більш цікавою була перша реакція Тетяни Пархоменко на запитання про плагіат: вона сказала, що, мовляв, зробила це зумисно, щоб перевірити добросовісність міжнародної комісії, яка здійснювала відбір членів Національного агентства (троє свідків). На зауваження Михайла Винницького про те, що мова йде про публікацію 2008 року, вона відповіла питанням на питання: чи можна було б вважати, що вона в цей день (коли відбувається розмова) уже не є працівником НАЗЯВО, “але щоб не писати заяву про звільнення, а ніби її вже звільнили?” – Ні, так не можна, спочатку треба написати заяву.
Треба розуміти, з яким випадком ми маємо справу. Зараз Тетяна Пархоменко заперечує, що під час однієї із двох наших зустрічей я розповів про намір спочатку прийняти спеціальний документ, який дав би можливість Національному агентству відразу перебрати на себе повноваження МОН по розгляду поточних (2019 р.) скарг на захисти дисертацій, оскільки його проведення не потребує багато часу.
Далі ми планували більш прискіпливо підійти до створення процедур розгляду скарг на дисертаційні дослідження з різними порушеннями академічної доброчесності, захищені в різні часи, починаючи з 1991 р., щоб потім об’єднати їх в один, або користуватися двома документами. Натомість Тетяна Пархоменко публікує маніпулятивну статтю в “Дзеркалі тижня” від 17 травня 2019 р. про те, що Національне агентство нібито планує амінстію плагіаторам. Як наслідок, цей документ був публічно дискредитований і надалі Національне агентство відмовилося від його просування.
Теперішнє звинувачення трьох членів Національного агентства у плагіаті, зроблене через ресурс “Українська правда. Життя” від 5 липня, мало свій початок у квітні, коли Тетяна Пархоменко шантажувала Національне агентство (як інакше розуміти такий підхід?), кажучи, що має інформацію про плагіат на чотирьох наших членів. На мою і Михайла Винницького вимогу негайно надати цю інформацію, вона сказала, що може це зробити лише “за певних обставин”.
Тетяна Пархоменко відмовилася пояснювати, що це за обставини, а також заявила, що не висувала претензій своєму безпосередньому керівникові Сергієві Бондарчуку у плагіаті, оскільки взагалі нічого про це не знає. Як бачимо, її стаття з’явилася майже через два місяці – з повідомленням про плагіат не в чотирьох, а лише у трьох членів НАЗЯВО. Комітет з питань етики у своєму Рішенні висловився про неможливість співпраці з Тетяною Пархоменко саме з етичного погляду.
Ми не прикривалися відсутністю нормативного документу, що регламентував би відповідні процедури й відразу відреагували на звинувачення. Спочатку всі троє членів Національного агентства були відсторонені від виконання своїх обов’язків (що було, м’яко кажучи, слабкою правовою позицією), а потім Комітет з питань етики розглянув усі три кейси на своєму першому засіданні.
Як наслідок, Анатолій Гармаш написав заяву про вихід з Національного агентства. Згідно із законом, його членство припиняється відразу. Попереднє вивчення ситуації свідчило про ознаки плагіату в статті, де він виступав співавтором. Анатолій Гармаш є експертом, однак не науковцем. Тобто він не має ні наукового ступеня, ні вченого звання, а відтак не можна вести мову про його академічну кар’єру.
Комітет з питань етики одностайно погодився з тим, що текст Андрія Бутенка, оприлюднений на сайті Європейського університету, не є науковою публікацією. Оскільки було достеменно з’ясовано, що він, як декан цього закладу вищої освіти (не фахівець із заявленої проблематики), свого часу виступав модератором круглого столу з питань рейдерства. При цьому він зачитував уривки з друкованих текстів. Комітет з питань етики задовольнився поясненнями Андрія Бутенка про те, що пізніше ці “нотатки” були оприлюднені на університетському сайті без його відома. Тобто ні за жанром, ні за формою подачі згаданий текст не може бути кваліфікований як науковий.
Найбільшу дискусію, в два етапи з розривом у тиждень, викликало обговорення звинувачення у плагіаті Олександра Длугопольського. Думки членів Комітету з питань етики розділилися. Переважною більшістю голосів було визначено, що дослідження п. Длугопольського не містить плагіату, оскільки автор дисертації не присвоював собі чужі ідеї, тексти чи концепції. Сама дискусія відбувалася з приводу проблемних посилань на авторів цих текстів. Тобто визначення poor academic quality (недостатня академічна якість), на думку членів Комітету, могло б найкраще характеризувати цей випадок. Проти цього рішення голосував Микита Євстіфеєв, вважаючи згаданий кейс таким, що містить плагіат.
Ми всі маємо приклади ідеально оформлених наукових праць, у т.ч. дисертацій. Очевидно, що робота Олександра Длугопольського не є такою з багатьох поглядів. Але Комітет з питань етики зважив на те, що певна неакуратність автора, також з огляду, прямо скажемо, на загальну невисоку вітчизняну культуру наукових публікацій, існуюче на момент написання дисертації правове поле, у цьому випадку є недостатньою підставою для оголошення науковця з хорошою репутацією плагіатором.
Ми б хотіли зробити перші прецеденти з позбавлення наукового ступеня за плагіат з очевидних прикладів, які не підлягають сумнівам і дискусіям. Комітет з питань етики у своєму Рішенні запропонував деякі рекомендації із цього приводу. Також, враховуючи потенційну небезпеку блокування “Порядку скасування рішення спеціалізованої вченої ради про присудження наукового ступеня”, було вирішено створити внутрішній документ, що уможливлював би офіційну ідентифікацію плагіату у повсякденній діяльності Національного агентства, адаптуючи туди зразки кращого міжнародного та вітчизняного досвіду.
Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти спирається у своїй роботі на принципи взаємної довіри, порозуміння і співпраці – і саме в такий спосіб прагне будувати репутаційний капітал українських закладів вищої освіти, запроваджуючи в академічному середовищі нову культуру якості і доброчесності.