Цього року співголова Наглядової Ради Києво-Могилянської фундації Америки, один з найбільш відданих могилянців Вільям Грін Міллер подарував мені свою поетичну збірку «Вінок друзів» (Poems by William Green Miller: Wreath of Friends. – Oxford, 2016), що охоплює час з 1968 по 2016 роки. Автор спирається на свої враження від незвичайних знайомств, друзів, різних життєвих випадків та наукових відкриттів. Його реакція по-різному метафорична: власне мистецька чи релігійно гуманістична, з історичними аналогіями, філософськими роздумами, іноді більш раціональна. Віра і переконаність виступають для нього нерозривними морально-етичними поняттями. Посол Міллер, яким його знає більшість українців, розуміє світ гармонійно, не розчаровуючись в ньому і не нарікаючи на те, що дарує йому кожний наступний день. Його поезії – це тріумф хорошого смаку.
«Вінок друзів» є значною мірою автобіографічною книжкою. Вільям Міллер одержав блискучу освіту. Він працював дипломатом в Ірані, у Москві часів горбачовської «перебудови», у Києві. В коло його професійних завдань та зацікавлень входили права людини, ядерне роззброєння, екологія. Він також науковець і університетський викладач. Представлені у книжці поезії цікаво читати разом з авторськими поясненнями. Так, короткий вірш «Зближення частинок» (2008), присвячений есею Андрія Сахарова «Роздуми про прогрес, мирне співіснування та інтелектуальну свободу» (1968), супроводжується набагато більшими за обсягом спогадами й філософсько-філологічними роздумами самого Міллера, на якого справляє враження навіть тембр голосу Олени Боннер.
Під час роботи надзвичайним і повноважним послом США в Україні (1993-1998) Вільям Грін Міллер знайомиться з Києво-Могилянською академією. Він настільки переймається долею нашого університету, що відтоді скрізь намагається донести думку про те, що тільки нові покоління українців якісно змінить Україну. Могилянка для нього – це також метафора нової української еліти, критично мислячої та відповідальної. У книзі представлено кілька віршів «українського циклу». Найдавніший, «У Кирилівській церкві та Бабиному Яру» (1993/2003), – це міркування на теми української історії; поезія «Вечеря за столом товариша Щербицького» (1993) – про її мінливість та незворотність.
Трилогія «Три подорожі до підземного світу» (1997) поетично ілюструє вихід України з фарватеру радянської історії та осмислює перетікання значень в українській історії. Спочатку автор спускається в шахту, спілкуючись з її директором, колишнім стахановцем. Потім він стає свідком зустрічі міністрів оборони України, Росії і США у ракетному бункері, коли вже приходить розуміння необхідності глобального роззброєння. І, нарешті, Міллер спускається у підземелля Києво-Печерської Лаври. Це місце символізує для нього початки християнства і неминуче відродження віри в новій Україні. Подібний чином, поезія «Братський монастир» (1998), який, до речі, функціонував на території Києво-Могилянської академії, оповідає про руйнування Богоявленського собору, як символу українського життя,«братською» Росією. «Фундамент собору під снігом і замерзлою землею, тут, під нашими ногами, чекає на відновлення свого собору», – завершує свою поезію Міллер.
Для автора важливо бути причетним до відбудування України. Тому «Пісня дзвонів» (2006) звучить не просто символічно. Ми знаємо, що завдяки дружньому ставленню місцевого отця Володимира, він неодноразово мав можливість дзвонити у дзвони Покровської церкви, що знаходиться поруч з Посольством США. Особиста участь і сам церковний подзвін асоціюється у Міллера з причетністю до вселенської гармонії, такої необхідної сучасній Україні. Він був свідком обох недавніх українських революцій. Поезія «Присяга Майдану» (2005) відбиває його оптимістичне захоплення Помаранчевою революцією. Натомість вірш «Привиди» (2015) передає інший, надзвичайно трагічний настрій. У готелі «Україна» Міллер стикається з темними привидами і добрими духами. Адже тут з верхніх поверхів снайпери стріляли у протестувальників. Ця історія залишиться з будинком готелю назавжди. Автор бачить з вікна дерев’яну капличку, побудовану на честь героїв «Небесної сотні», принесені свіжі квіти. Можливо, через людську пам’ять про їхню мужність і відданість проростає та символічна будівля, на яку в мороці і холоді так довго чекає фундамент зруйнованого Богоявленського собору.
Посол і поет Вільям Грін Міллер радіє життю і з вдячністю згадує своїх друзів. Мандруючи із своєю дружиною по всьому світу, він зробив і продовжує робити багато хороших справ, важливих для торжества світової гармонії. Зокрема він причетний до розвитку Києво-Могилянської академії, яка в історії України уособлює незнищенність і стабільність на тлі плинного часу.