На прес-конференції в УНІАН професор Наймарк був вражений кількістю журналістів (7 телеканалів, 3 радіоканали, понад 20 друкованих видань) і особливою зацікавленістю української публіки його книжкою «Геноциди Сталіна», щойно виданою у Могилянці. Не завжди суто наукові питання викликають такий значний резонанс у суспільстві. Журналісти сприймали автора надзвичайно доброзичливо, ніби як власного викладача, і той роз’яснював їм свою позицію без прагнення щось довести чи переконати. Норман Наймарк немов би перебував збоку, в стороні від сучасних українських протистоянь, вкрай загострених 9 травня, коли всі створюють провокації проти всіх, кричучи щось своє, не лише без надії бути почутими протилежною стороною, але й навіть не намагаючись зрозуміти один одного.
І от з’являється інтелігентна людина, яка проголошує елементарні з погляду здорового глузду речі, що нічого в історії не можна приховувати, інакше минуле перетвориться на перешкоду для майбутнього, що Голодомор є геноцидом, що режими Гітлера і Сталіна були нарочуд подібними у своїй геноцидній сутності, що радянська делегація на Нюрнберзькому процесі насправді складалася з групи злочинців (включно з прокурором Вишинським), яка брала участь у т.зв. розстрільних процесах 1930-х рр., і головною метою якої було приховати співпрацю СРСР та нацистської Німеччини. Чого, до речі, зробити не вдалося. Проте ці “юристи” досягли деяких тимчасових “успіхів”, наприклад, переклавши для всього світу відповідальність за Катиньську трагедію на нацистів майже до часів горбачовської перебудови.
Проте професор Наймарк не міг надолужити багатьом українцям почуття власної гідності, не розуміючи, як взагалі у XXI ст., на 20 році незалежності, можна борсатися у трясовині подібних питань, створюючи для себе якісь штучні проблеми. Суспільство, нація, держава складаються з конкретних людей та інституцій, які створюються цими людьми. Інституції не функціонують самі по собі. Не буває абстрактних держав, в яких проживало б якесь середньостатистичне населення без жодної уяви про людяність, справедливість та історичну пам’ять. Це не відносні речі. Допоки весь народ та його політичні лідери не подивляться самі на себе в дзеркало критичного мислення і не зізнаються собі в тому, що з ними (нами) сталося у минулому столітті, в тому, наскільки сумно, щоб не сказати убого, ми виглядаємо сьогодні, в Україні не буде ні зрушень, ні реформ.
Звичайно, у багатьох виникає справедливе невдоволення: сучасна Україна має стільки економічних, політичних, освітніх, побутових та ін. проблем, – для чого нам порпатися в давно минулих справах? На це існують дві відповіді. По-перше, гвалтування історичної пам’яті потрібне тим, хто хоче відвернути увагу суспільства від власної неспроможності давати належні відповіді на виклики сучасності. По-друге, нічого не можна приховувати і забувати. Порозуміння і взаєморозуміння можливе лише на основі правди. Іншими словами, українське суспільство без спільної історічної пам’яті не зможе бути власне українським, як і наша людність ніколи не матиме статусу суспільства. Можливо, саме це найперше слід винести з численних лекцій, презентацій, прес-конференцій та інтерв’ю, які були проведені професором Наймарком у Києві протягом двох минулих днів. Завжди приємно поспілкуватися з розумною і цікавою людиною, яка, до того ж, має почуття гумору й почуття відповідальності до власної професії.
Тут деякі публікації із цьогорчного візиту Нормана Наймарка в Україну та інформація про нього:
http://www.stanford.edu/dept/history/people/naimark_norman.html
http://www.day.kiev.ua/209162
http://www.radiosvoboda.org/content/article/24097300.html
http://publish-ukma.edu.ua/product_info.php?products_id=263
http://volfy.at.ua/news/stalin_gitler/2011-05-10-58
