Відгук на збірку історичної есеїстики Я. Дашкевича «… Учи неложними устами казати правду» (1989-2008), опубліковану 2011 року київським видавництвом «Темпора» (827 сторінок), належить до моїх особливих завдань. Це не якийсь «борг» перед Ярославом Романовичем, а продовження звичайної розмови з ним. Причому розмови усної, яка ніколи не переривалася. Історичні праці Я. Дашкевича здебільшого можуть оцінюватися не лише як наукові, але також як есеїстичні, такі, що мають у собі щось із художньої творчості. У цьому випадку для їхнього кращого розуміння нам слід мати уяву про особу автора – прямого, високого і худорлявого, з довгим сивим волоссям, незабутнім гумором, шляхетною поставою. Все, що було надзвичайно серйозним і науковим, біля нього перетворювалося на просте, людяне і просто цікаве. Усміх Дашкевича, його переконливість та іронічність створювали специфічну атмосферу особистої зануреності у проблему, вимагали власного вибору й відповідальних рішень. Продовження →

Ukrainian Weekly (USA) about presentation of the book “The Time of a Cheap Clown. Ukrainian Education: Trials of Woeful Reforms” at Kyiv-Mohyla Academy.

Продовження →

На прес-конференції в УНІАН професор Наймарк був вражений кількістю журналістів (7 телеканалів, 3 радіоканали, понад 20 друкованих видань) і особливою зацікавленістю української публіки його книжкою «Геноциди Сталіна», щойно виданою у Могилянці. Не завжди суто наукові питання викликають такий значний резонанс у суспільстві. Журналісти сприймали автора надзвичайно доброзичливо, ніби як власного викладача, і той роз’яснював їм свою позицію без прагнення щось довести чи переконати. Норман Наймарк немов би перебував збоку, в стороні від сучасних українських протистоянь, вкрай загострених 9 травня, коли всі створюють провокації проти всіх, кричучи щось своє, не лише без надії бути почутими протилежною стороною, але й навіть не намагаючись зрозуміти один одного. Продовження →